Антибіотик при запаленні нирок і циститі

Принципи лікування

Запалення нирок – це словосполучення, що припускає хвороби:

1. Пієлонефрит – інфікування нирок з ураженням ниркових канальців, викликане патогенною мікрофлорою.
2. Гломерулонефрит – запальне захворювання, що характеризується агресивною реакцією організму на власні клітини (клубочки нирок).
3. Сечокам’яна хвороба нирок.
4. Цистит (інфекційне захворювання сечовивідних шляхів).

Гостру форму пієлонефриту та гломерулонефриту лікують тільки під час госпіталізації. Це пов’язано з тим, що пацієнту потрібні спокій і постільний режим, з дотриманням усіх вимог фахівців. В терапію запалення нирок входять, крім постільного режиму, спеціалізована дієта і антибактеріальна терапія.

Після проведення повної процедури діагностики на предмет виявлення причини запалення призначається антибіотикотерапія. Якщо неможливо встановити патоген, то лікарі застосовують препарати широкого спектру дії.

Препарати вводяться внутрішньовенно, внутрішньом’язово та внутрішньо у вигляді таблеток. У тому випадку, якщо при запаленні нирок один антибіотик не допомагає, проводиться його заміна на інший.

При перших стадіях захворювання лікування запалення нирок проводиться захищеними пеніцилінами та 3-м поколінням цефалоспоринів.

Більша частина антибіотиків має нефротоксичний ефект і здатне пошкоджувати тканини нирки, що може призвести до розвитку ниркової недостатності. Курс препаратів, тривалістю зазвичай від 5 до 14 днів, призначає фахівець.

При інфекціях сечостатевих принципи лікування такі:

1. 1. До визначення збудника інфекції використовують антибіотики широкого спектру дії, після отримання результатів проводять лікування з урахуванням результатів посіву на антибиотикочувствительность.
2. 2. При ускладненому процесі антибіотики комбінують з уросептиками (Канефрон, Фитолизин, Урофлукс).
3. 3. При хворобах шлунково-кишкового тракту віддають перевагу парентеральним форм препаратів.
4. 4. Курс лікування становить від 7 до 14 днів, препарати приймаються 2 рази на добу (тобто добова доза ділиться на дві).
5. 5. Критерієм ефективності лікування є зниження кількості бактерій або їх зникнення в аналізах сечі, які проводять в динаміці.
6. 6. При неефективності терапії призначається більш сильний антибіотик або збільшується його доза.
7. 7. Ректальні свічки вводяться після гігієнічного підмивання, бажано на ніч.
8. 8. Креми і мазі наносяться на чисту шкіру статевих органів не менше 2 разів на добу.

Мають місце і загальні принципи антибіотикотерапії:

1. 1. Этиотропность – використання антибіотиків з урахуванням результатів посіву та анбиотикочувствительности.
2. 2. Кратність і дозованість – підтримка певної концентрації антибіотика в крові.
3. 3. Використання комбінацій антибіотиків у лікуванні тяжких інфекцій.
4. 4. Противорецидивность – після нормалізації лабораторних показників курс триває ще 1-3 дні.

Дотримуватися принципи лікування необхідно незалежно від форми випуску ліки, його діючої речовини і основного захворювання, з приводу якого здійснюється терапія. Приймати засоби важливо строго у відповідності з призначеннями лікаря.

У деяких випадках немає можливості або запасу часу провести бактеріальний посів сечі. Тоді лікування призначається емпірично – на підставі припущення про рід збудника і досвід його лікування. Препаратами вибору в такому випадку будуть антибіотики з максимально широким спектром дії, що впливають переважно на грамотрицательную флору, до якої і належать основні збудники інфекцій сечостатевої системи. Це препарати груп фторхинолона, цефалоспоринів, аміноглікозидів і карбопенемов.

Далі в процесі лікування потрібно обов’язково встановити чутливість флори до препаратів, це допоможе ефективно боротися з збудником і завдати мінімум шкоди організму хворого. Також при виборі антибіотиків лікар керується його здатністю накопичуватися в тканинах нирок та сечі, адже саме там розвивається вогнище захворювання.

Інфекційні захворювання нирок

Пальма першості по частоті захворюваності належить пієлонефриту – він трапляється приблизно у одного дорослого зі ста чоловік. Характеризується ураженням чашок і миски нирки, системи клубочків.

Збудники, що викликають запалення, – колібактерії і різні коки, група ентеробактерій або ж змішана флора. Потрапляють бактерії в нирку кількома шляхами:

• з уретри та сечового міхура при патологічному зворотному струмі сечі;
• з будь-якого іншого хворого органу з током крові;
• з током лімфи.

Однак збудник не завжди може викликати запальний процес. Сприятливі умови створюють переохолодження, гіповітаміноз, слабка імунна система, цукровий діабет або фізичне пошкодження структур нирки, порушення кровопостачання і відтоку сечі.

Для призначення оптимального лікування лікарю необхідно визначити збудника і його чутливість до антибіотиків. З цією метою проводять посів сечі на мікрофлору до початку лікування. Надалі його повторюють на четвертий день і через десять днів по закінченню курсу.

При ускладнених формах контрольний посів проводять через чотири-шість тижнів після закінчення лікування. Ці контрольні посіви дозволяють виявити стійкі форми мікроорганізмів і скорегувати антибіотикотерапію, а також помітити рецидив захворювання.

Пеніциліни як засоби від мікробів

По локалізації інфекції МВП підрозділяють на інфекції верхніх (пієлонефрит, абсцес, карбункул нирок, апостематозний пієлонефрит) та нижніх відділів МВП (цистит, уретрит, простатит).

За характером перебігу інфекції МВП діляться на неускладнені і ускладнені. Неускладнені інфекції виникають при відсутності обструктивних уропатий і структурних змін у нирках і МВП, а також у пацієнтів без серйозних супутніх захворювань.

Пацієнти з неускладненими інфекціями МВП частіше лікуються в амбулаторних умовах і їм не потрібна госпіталізація. Ускладнені інфекції виникають у пацієнтів з обструктивними уропатиями, на тлі інструментальних (інвазивних) методів обстеження і лікування, серйозних супутніх захворювань (цукровий діабет, нейтропенія).

Важливо виділяти позалікарняні (виникають в амбулаторних умовах) та нозокоміальні (розвиваються після 48 год перебування пацієнта в стаціонарі) інфекції МВП.

Неускладнені інфекції МВП більш чим в 95% випадків викликаються одним мікроорганізмом, найбільш часто з сімейства Enterobacteriacеae. Основним збудником є E. coli — 80-90%, набагато рідше S. saprophyticus (3-5%), Klebsiella spp., P. mirabilis та ін. При ускладнених інфекціях МВП частота виділення E.

coli знижується, частіше зустрічаються інші збудники — Proteus spp., Pseudomonas spp., Klebsiella spp., гриби (переважно C. albicans). Карбункул нирки (кортикальний абсцес) в 90% викликається S. aureus.

сoli, Klebsiella spp., Proteus spp.

Як і при інших бактеріальних інфекціях, чутливість збудників до антибіотиків має вирішальне значення при виборі препарату для емпіричної терапії. У Росії в останні роки відзначається висока частота стійкості позалікарняних штамів E.

Резистентність уропатогенных штамів кишкової палички до гентаміцину, нитрофурантоину, налідиксової кислоти та піпемідової кислоти відносно невисока і становить 4-7% при неускладнених і 6-14% при ускладнених МВП.

Найбільш активні фторхінолони (норфлоксацин, ципрофлоксацин та ін), рівень резистентності до яких становить менше 3-5%.

Антибіотики – велика фармакологічна група, що має сотні представників. А які препарати використовуються при запаленні нирок, і чому: спробуємо розібратися.

Головними вимогами для «ниркових» антибіотиків є:

• переважне виділення з сечею;
• відсутність нефротоксичності – негативного впливу на функціональну тканина нирок;
• активність відносно основних збудників пієлонефриту;
• зручність використання для кращої прихильності пацієнта лікування.

Цим критеріям відповідають кілька груп препаратів. Особливості їх застосування, основні переваги та недоліки ми розглянемо нижче.

Фторхінолони

Фторхінолони – сучасні препарати широкого спектру дії, здобувають все більшу популярність.

Представники групи:

• Офлоксацин;
• Ципрофлоксацин;
• Левофлоксацин;
• Спарфлоксацин.

На сьогоднішній день фторхінолони – одні з найефективніших антибіотиків для лікування гострого і хронічного пієлонефриту.

До переваг таких засобів можна віднести:

• продуктивність та ефективність;
• зручність прийому: 1 р/д при середньому курсі лікування 7-10 днів;
• зниження ризику розвитку ускладнень інфекційних процесів у нирці.

Мають препарати групи і свої недоліки:

• висока ціна;
• ризик розвитку дисбактеріозу кишечнику та інших побічних ефектів;
• несприятливий вплив на печінку (при тривалому прийомі);
• великий список протипоказань, що включає дитячий вік (до 18 років), вагітність, період грудного вигодовування.

Фторхінолони відмінно підходять для лікування ускладнених форм пієлонефриту, коли необхідно домогтися швидкого усунення причини запалення. Терапія легких форм захворювання може проводитися препаратами пеніцилінового або цефалоспоринового ряду.

Цефалоспорини

Цефалоспорини – препарати вибору для лікування пієлонефриту та інфекцій сечовивідних шляхів. До цієї фармакологічної групи відносяться:

• Цефалексин;
• Цефуроксим;
• Клафоран;
• Цефалотин.

Ці антибіотики відрізняє швидкий розвиток лікувального ефекту: вже на 2-3 день прийому пацієнти відчувають себе значно краще, і явища запалення знижуються.

Крім цього, до плюсів цефалоспоринів можна віднести:

• широкий спектр дії: засоби ефективні відносно більшості збудників інфекцій сечовивідної системи;
• різноманітність форм випуску;
• можливість призначення дітям (під контролем лікаря).

Серед мінусів цієї фармакологічної групи виділяють:

• гепатотоксичність – можливий негативний вплив на печінку;
• відносно високий ризик розвитку алергічних реакцій/індивідуальної непереносимості.

Пеніциліни

Пеніциліни відомі медицині вже понад півстоліття. Це одна з найпопулярніших груп антибіотиків у світі. До неї відносяться:

• Ампіцилін;
• Амоксицилін;
• Амоксиклав;
• Аугментин.

Їх безперечною перевагою є:

• можливість використання у вагітних, годуючих жінок і дітей, в тому числі і новонароджених;
• відсутність токсичної дії на організм;
• велика кількість лікарських форм, зручних для застосування дорослими і дітьми;
• доступна ціна.

Звертають на себе увагу і недоліки:

• щорічно знижується ефективність, пов’язана із зростанням числа резистентних (стійких) до пеніцилінів форм бактерій;
• високий ризик розвитку алергічних реакцій.

Препарати резерву

Існують і антибіотики, які призначаються хворим тільки на стаціонарному лікуванні при важких формах пієлонефриту, супроводжуються ускладненнями. Такі ліки називають препаратами другого ряду, або резервними. До них відносяться:

• Гентаміцин;
• Амікацин;
• Сізоміцін;
• Нетилміцин;
• Тобраміцин.

Їх відрізняє потужну бактерицидну дію і практично повна відсутність стійких штамів бактерій. Препарати резерву швидко і ефективно переможуть будь-який запальний процес. Проте необхідність їх використання повинна бути строго обґрунтована і підтверджена лікуючим лікарем.

Призначення протимікробних засобів – ключовий момент терапії інфекцій нирок, сечоводів, сечового міхура і уретри. Лікування антибіотиками діє на причину захворювання та дозволяє запобігти розвитку серйозних ускладнень.

Пенициллиновые – це сучасна група лікарських засобів, причисленная до п’ятого покоління. Здатні надати ефективну протидію грампозитивних і грамнегативних бактерій.

Дозування цих ліків розраховується залежно від віку та індивідуальних особливостей організму пацієнта:

• від 40 до 60 мг/кг – для дорослих;
• від 20 до 45 мг/кг – для дітей.

Увага! Добова доза розподіляється на 2-3 частини. Препарати вводяться внутрішньовенно або внутрішньом’язово.

Завдяки низькій токсичності ліки досить добре переноситься пацієнтами. Винятки становлять лише ті випадки, коли у хворого є непереносимість будь-якого з компонентів препарату.

Тривале застосування цієї групи антибіотиків при хворобі нирок може викликати розвиток алергічної реакції (висип, почервоніння шкірних покривів) і диспепсичних розладів.

Якщо пієлонефрит був спровокований синьогнійною паличкою, то рекомендовано застосовувати пипрацил і секуропен в комбінації з гентаміцином та амікацином. У разі протипоказань до вживання аміноглікозидів препарат прописують пеніцилінової групи під назвою ципрофлоксацин.

Терапія здійснюється під суворим контролем біохімічних показників крові, оскільки існує велика ймовірність розвитку гіпернатріємії та гіпокаліємії.

Протимікробний, стандартний препарат від мікроорганізмів — це Пеніцилін. Він захищений від соляної кислоти шлунка, що дає можливість пити по сорок чи шістдесят міліграмів на кілограм ваги для дорослого і по двадцять або сорок п’ять міліграмів для дітей. Добову дозу поділяють на два або три прийоми.

1. Амоксицилін в таблетках.
2. Агументины.
3. Амоксиклавы.
4. Сульбактамы.
5. Трифамокс.

Дозування розраховується щодо змісту речовини амоксициліну в кожному лікарському засобі.

Пеніциліни, захищені інгібітором, дуже ефективні щодо кишкових паличок, клебсиелл, протейных інфекцій, різних типів стрептококів. Пенициллиновые ряди є стерпним каждымпациентом з-за невисокого токсичного впливу. Єдине виключення — це особиста непереносимість компонента лікарського засобу.

Є і побічний ефект, до якого відноситься алергія і розлади шлунку. Під час нефротических синдромів переваги дають бензилпенициллинам. Під час проявів синьогнійної палички обов’язково призначення комбінації речовин пеніцилінів з аминоголикозидом 2-го або 3-ого покоління.

При поєднанні з речовиною фторхінолоном їх можна пити, якщо існують протипоказання до лікарського засобу аминоголикозиду. Лікування проводять, тільки контролюючи біохімічний показник плазми крові. Це пов’язано з ризиком підвищеного вмісту натрію і калію у крові.

Цефалоспорин — другий препарат для ефективного лікування

Під час ниркового обміну (виведення з організму цих речовин) антибіотики є препаратом, що приймаються під час прояву симптомів з-за недостатності функції нирок.

1. Цефотаксим (Клафоран).
2. Цефтриабол (Роцефін).
3. Цефтазидим (Кефадим).
4. Цефоперазон (Цефобид широкого спектру дії).

Дозування розраховується так: п’ятдесят або сто міліграмів на кілограм ваги, розділяючи на два рази, протягом всього дня.

Протипоказання до прийняття цього антибіотика — це прояв інфекції желчевыводящего шляху і період дитинства до трьох років (присутній певний ризик прояву ядерної жовтяниці, внаслідок підвищеного білірубіну)

Цефоперазон абсолютно не сумісний з алкогольними рідинами. Ризики розвитку больового синдрому високі і проявляються в дуже сильних больових синдромах в районі живота, не купіруемие блювоті, різкою тривожності, прискореному серцебитті, кров’яний гіпотонією) може тривати до 5-ти діб після завершення терапії.

Макролід має слабкий вплив по відношенню до стафило – і энтероккокам, кишкової палички, клебсиеллам. Досить активний до середовища стрептококів. Застосовуються при гломерулонефриті.

Вильпрафен — це торгова назва речовини макроліду. Є дорогим препаратом, який коштує від шестисот або семисот рублів.

Бета-лактамний антибіотик володіє сильною дією на організм і достатньою ефективністю щодо грампозитивних і грамнегативних флор.

• Іміпенем (при хворобі нирок і сечового міхура використовують у поєднанні з Циластатином для надання терапевтичних доз в сечі);
• Меропенем (Меронем, Дженем).

Коли запалення нирок нескладна, підходять ці антибіотики. Більш активні щодо кишкових паличок і клебсиелл.

Існують антибіотики при хворобі, призначаються тільки в стаціонарі й у випадку складної форми пієлонефритів. Це так звані аміноглікозиди. У цю групу антибіотиків відносять різні медичні засоби.

Отже, які антибіотики при початковому запаленні нирок і сечового міхура беруть?

1. Амикацины.
2. Гентамицины.
3. Нетилмицины.
4. Сизомицины.
5. Тобрамицины та інші.

Лікування антибіотиками даної групи можливо лише при призначенні лікаря. Вони мають потужну бактерицидну дію на збудників хвороби нирок.

Цефалоспорини – це група лікарських засобів, похідних від аминоцефалоспориновой кислоти. Є найбільш ефективними при розвитку запального процесу в нирках, спровокованого пієлонефрит та гломерулонефрит.

Самими сильними препаратами цієї групи є наступні:

• цефотаксим;
• цефоперазон;
• цефтазидим;
• цефтріаксон.

Доза: 50-100 мг/кг ділиться на 2 прийоми на добу.

Можуть завдати значної шкоди при наявності інфекційного процесу в області сечовивідних шляхів. Тому цей чинник є головним протипоказанням до застосування. Також ці ліки не можна приймати в період виношування дитини і новонародженим дітям. Цефалоспорини суворо заборонено суміщати зі спиртними напоями.

Після закінчення курсу прийому представленої групи антибіотиків ще протягом 5 днів можливе формування дисульфирамоподобной реакції:

• різкі больові відчуття в області живота;
• безперервна блювота;
• підвищене почуття тривожності;
• почастішання серцебиття;
• значне зниження артеріального тиску.

Антибіотики: обличчям до обличчя

Це група синтетичних протимікробних препаратів, що надають бактерицидну дію (вбиває бактерій).Переваги:

• широта спектру дії. Цінність представляє їх активність щодо штамів, стійких до антибіотиків цефалоспоринового ряду, аміноглікозидів;
• висока біодоступність таблетованих форм (їжа не змінює повноту всмоктування);
• хороша здатність проникати та накопичуватися в органах і тканинах;
• мала частота побічних ефектів з боку центральної нервової системи і шлунково-кишкового тракту. Ця група може бути використана при супутній нирковій; недостатності.
• багато препаратів цієї групи випускаються як в розчині для внутрішньовенного введення, так і в таблетках. Це дозволяє приймати препарати за ступеневою схемою: у перші дні – у вигляді ін’єкцій, далі при поліпшенні стану пацієнта, – з переходом на прийом всередину.

Побічні ефекти:

• можлива фотосенсибілізація – підвищена чутливість організму до дії сонячних променів;
• препарати можуть впливати на ріст хрящової тканини суглобів, тому у дітей та вагітних застосовують тільки за життєвими показаннями.

Цефалоспорини

Найбільш великий клас антибіотиків. Завдяки широті терапевтичного діапазону, низькій токсичності і сильному бактерицидної дії ця група посідає лідируючу позицію за кількістю призначень. Крім того, цефалоспорини мають синергізмом з аміноглікозидами.

Побічні эффектыВ цілому препарати добре переносяться, але можуть викликати алергічні реакції. Слід пам’ятати і про перехресної алергії – якщо ви знаєте про наявність у вас алергії на пеніцилін, обов’язково повідомте лікаря.

Спочатку цефалоспорини застосовувалися в умовах стаціонару в парентеральної форми при лікуванні тяжких інфекцій нирок і сечового міхура. Неускладнений пієлонефрит легкого перебігу дозволяє застосовувати препарати в таблетках – Цефуроксим (по 500 мг в день), Цефіксим (по 400 мг у день)

Аміноглікозиди

Група антибіотиків, особливу цінність яких є здатність накопичуватись у тканинах нирок, сечо. Надають бактерицидну дію.

Побічні эффектыСпособны вибірково вражати черепні нерви, відповідальні за слух, чим викликають глухоту. Можуть провокувати вестибулярні розлади. Важливо чітко дотримуватися дозування, приписані лікарем, не допускати комбінацію двох препаратів з цієї групи або дозволяти собі самостійно замінити один препарат іншим.

Призначення аміноглікозидів вимагає ретельного розрахунку. Дозу визначає лікар, виходячи з маси тіла пацієнта, його індивідуальних характеристик – віку, збереження функціональності печінки і нирок. Препарати вибору в цій групі – Гентаміцин, Амікацин, Неоміцин, Тобраміцин. Доведена їхня активність щодо збудників пієлонефриту, запалення сечового міхура, уретри.

Карбапенемы

Представлені препаратами Меропенем, Іміпенем, які мають надширокий спектр дії. Це антибіотики «глибокого резерву», призначаються при самих важких інфекціях. Здатні викликати алергію, діарею, диспептичні розлади. Також володіють нейротоксичністю, бо призначаються виключно в умовах стаціонару.

Антибактеріальні препарати

У лікуванні інфекційних захворювань нирок, крім зазначених антибіотиків, також використовують препарати з протимікробною дією – сульфаніламіди. Вони не вбивають збудника, але припиняють його ріст і розвиток.

На жаль, до цієї групи препаратів у багатьох штамів збудників сформувалася стійкість. Причина в тому, що ці препарати досить «старі» і у бактерій було час еволюціонувати і виробити захист від дії сульфаніламідів.

Найціннішою групою антимікробних препаратів до відкриття фторхінолонів були нітрофурани. Їх перевага – надзвичайно низька ймовірність розвитку стійкості мікроорганізмів. Також завдяки вузьким спектром активності препарати цієї групи рідше викликають дисбактеріоз.

Це препарати вибору при легкій формі інфекції, коли застосування більш потужних засобів слід залишити в резерві. Висока біодоступність нітрофуранів дозволяє призначати їх у більш низьких дозах, що особливо актуально для лікування дітей, вагітних або годуючих жінок.

Налідиксова кислота – лікарський засіб бактеріостатичної дії. Її похідні активними проти грамнегативних мікробів. Застосовують головним чином при гострих інфекційних процесах сечових шляхів (пієлонефрити, цистити та ін.

), спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами. Слід пам’ятати, що грампозитивні мікроорганізми і анаероби нечутливі до цієї групи препаратів. Тому перед призначенням необхідно виконати бактеріологічне дослідження сечі і крові, визначити чутливість.

Широко відомий Невіграмон. Призначають по 1 г 4 рази/добу. протягом 7 днів. Якщо потрібно продовжити прийом, то дозу знижують і приймають по 500 мг/добу.

Карбапенемы

Карбапенемы – група антибіотиків, які належать до бета-лактамних. Характеризуються широким спектром активності та високим рівнем ефективності при запальному процесі у нирках, спровокований дією грампозитивної і грамнегативної флори. Введення виконується внутрішньовенно.

Найбільш популярними препаратами цієї групи є наступні:

• Іміпенем – при запаленні нирок або сечового міхура рекомендується комбінувати з циластатином. Це сприяє забезпеченню терапевтичної концентрації лікарського засобу у сечі;
• Меропенем – найпоширеніший лікарський препарат, його ефективність підтверджується численними відгуками;
• Дорипрекс;
• Інвазин.

Ця лікарська група рекомендована до застосування при тяжкому перебігу запального процесу. Особливо, якщо він був викликаний кишковою паличкою або клебсиелл. Препарати неефективні для боротьби з синьогнійною паличкою.

Тривале застосування карбапенеми може викликати ряд побічних ефектів:

• прояви алергічної реакції у вигляді висипу, почервоніння шкірних покривів;
• симптоми нефро – і нейротоксичності;
• постійні диспепсичні розлади.

Антибіотики в лікуванні гострого гломерулонефриту

Особливо варто відзначити застосування антибіотиків при терапії захворювання імунно-запальної природи – гломерулонефриту. Ураження нирок відбувається як би побічно, комплексом антиген-антитіло, виробленим на збудника.

Джерело інфекції знаходиться поза нирок. Часто гломерулонефрит розвивається після інфекційного ендокардиту, фарингіту, ангіни, скарлатини, пневмонії. Причиною захворювання називають грампозитивні бактерії Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний стрептокок групи А), Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Neisseria meningitidis, Toxoplasma gondii та деякі віруси.

Застосування антибіотиків при гломерулонефриті виправдано, тільки якщо вдалося довести інфекційну причину захворювання, виявити вогнище хронічної інфекції або ж у пацієнта варто катетер. Зазвичай призначають антибіотики групи пеніцилінів або макролідів. Саме їх представники активні проти грампозитивних бактерій.

Тривалість лікування зазвичай 7-10 днів, так як більш короткий прийом може перевести захворювання в хронічну форму або ж виробити у збудника стійкість до препаратів.

Із збільшенням асортименту лікарських препаратів і почастішанням випадків безконтрольного застосування сильнодіючих ліків зростає частота ураження нирок лікарського походження. Багато представлені тут антибіотики володіють прямим токсичною дією на нирки, печінку, нервову систему, кісткову тканину, здатні викликати алергічні реакції.

Також не варто забувати, що запалена нирка виконує свої функції не в повну силу і відходи метаболізму довше циркулюють у крові, так само як і відходи переробки медикаментів. Тому рішення про те, які призначати антибактеріальні препарати, повинен приймати тільки кваліфікований лікар, оцінюючи співвідношення ризик – користь для пацієнта.

Аміноглікозиди

Представлена група лікарських препаратів володіє наступними характеристиками:

1. У порівнянні з представленими вище групами ліків, аміноглікозиди мають більш вираженими бактерицидними властивостями і практично не викликають алергічних проявів.
2. Здатні чинити ефективний вплив у разі розвитку запального процесу в нирках з-за стафілококів, синьогнійної інфекції, протея, клебсієли, кишкової палички, ентеробактерій.
3. Аміноглікозиди практично неефективні при запаленнях, спровокованих діяльністю стрептококів і ентерококів.
4. Максимальної концентрації представлених лікарських засобів в нирковій тканині можна досягти при внутрішньовенному та внутрішньом’язовому введенні.
5. Володіють високим рівнем токсичності. Серед характерних побічних ефектів виділяють нефротоксичність, погіршення зорових функцій, ураження вестибулярного апарату, ймовірність розвитку нервово-м’язової блокади.

Курс вживання аміноглікозидів становить не більше 10 днів. У процесі терапії потрібно обов’язково контролювати біохімічні показники крові.

Серед найбільш поширених препаратів цієї групи виділяють амікацин і гентаміцин.

Коли призначають антибіотикотерапію

Антибіотики при захворюванні нирок вважаються ефективним засобом, який не тільки перешкоджає розмноженню патогенів в ураженому органі, але і активно бореться з ними. Для досягнення максимально позитивного ефекту лікар виходить з наступних правил.

1. Призначення медикаментів проводиться на підставі діагнозу захворювання.
2. Конкретне найменування препарату, дозування, кратність прийому, і добові норми підбирається з урахуванням тяжкості клінічного випадку, віку пацієнта, стадії хвороби.
3. Здійснення комплексного підходу до лікування незалежно від ступеня поширеності запального процесу і тяжкості патології.
4. Для повноцінного і остаточного усунення симптомів захворювання необхідно правильне визначення тривалості курсу терапії.

Важливо знати! У деяких ситуаціях можливість або запас часу для посіву сечі відсутній. Тоді лікування призначається емпірично на підставі припущення. При запаленні нирок невідомої етіології антибіотик широкого спектру дії стає препаратом вибору.

При будь-якій хворобі нирок антибіотик завжди призначається для усунення запальних процесів при циститі, гломерулонефритах, пионефрозе, туберкульозі і пієлонефритах. Основним симптомом інфікування фільтруючого органу вважається біль в області попереку з боку ураження. Існує також цілий ряд інших ознак:

• підвищення температури тіла;
• озноб, лихоманка;
• дизурія – зменшення обсягу выделяемо сечі;
• зниження або відсутність апетиту;
• підвищення артеріального тиску;
• слабкість, швидка втомлюваність;
• проблеми з травленням;
• зміна кольору і характеру сечі – вона набуває мутність і неприємний запах.

Показаннями до призначення антибактеріальних препаратів є наступні фактори та стани:

• ослаблений імунітет;
• важка інтоксикація;
• можливий розвиток сепсису;
• ризик переходу гострої форми захворювання в затяжну;
• хронічні ураження ниркової тканини;
• хвороби в запущеній формі, що провокують розвиток запалення.

Антибіотикотерапія досить часто призначається пацієнтам, які проходять процедуру гемодіалізу, оскільки при введенні катетера зростає ризик занесення інфекції.

Антибіотики при запаленні і ураженні нирок і сечового міхура не мають токсичного впливу на організм людини, але щодо інфекційних агентів виявляють певну активність.

1. Бактерицидні властивості. засоби направлено знищують патогенну мікрофлору, яка стала причиною розвитку запального процесу.
2. Бактеріостатичну дію. Медикаменти порушують процеси поділу клітинних структур збудників, сповільнюючи їх зростання і перешкоджаючи розмноженню.

Введення в організм пацієнта препаратів даної категорії здійснюється кількома способами:

• перорально – таблетки, капсули або суспензія приймаються всередину і проходять через ШКТ;
• парентерально – ін’єкції вводяться у вену іл внутрішньом’язово.

Антибіотичні медикаменти використовуються в етіотропної терапії, яка спрямована на усунення причини виникнення хвороби.

Анатомічне розташування нирок не дозволяє їх промацати, якщо тільки вони не зміщені, або не збільшені. Тому для підтвердження діагнозу і виявлення пошкодження фільтруючого органу є необхідним проведення лабораторно-інструментального дослідження.

Провідним є загальний аналіз сечі. Якщо в ній виявляється білок, лейкоцити, еритроцити, солі, циліндри, то лікар може припустити захворювання нирок.

Для підтвердження діагнозу призначається:

• загальний клінічний аналіз крові;
• біохімія крові;
• тест урини за методом Зимницьким та Нечипоренком;
• УЗД органів малого тазу;
• ангіографія ниркових судин;
• рентгенографія парного органу.

За характером змін, які виявляються в процесі діагностики, лікар з високою достовірністю визначає інфекційне запальне або інше ураження нирок. Згідно з отриманими даними підбирається оптимальний препарат.

Антибіотики класифікуються з урахуванням активності відносно збудників. Умовно вони поділяються на дві категорії:

• препарати широкого спектру дії, що впливають на кілька типів патогенів;
• засоби вузької спрямованості, які застосовуються щодо певного типу агентів.

За хімічним складом антибіотики поділяються на кілька груп:

• аміноглікозиди;
• карбапенемы;
• фторхінолони;
• цефалоспорини.

Для кожної з них характерні відмінні особливості, фармакологічні властивості, механізм дії, дозування і тривалість курсу.

З урахуванням різноманітності фармакологічних груп, тільки лікар має право вибрати, які може приймати антибіотики пацієнт при запаленні нирок.

1. Аміноглікозиди – «Амікацин», «Гентаміцин». Вважаються препаратами другої черги, і рекомендуються, якщо терапія іншими засобами виявилася нерезультативною. Володіють високою токсичністю, але відрізняються підвищеною активністю. Застосування обмежене часовими періодами, оскільки у бактерій формується резистентність до засобів цієї групи. Не рекомендується призначати дітям, вагітним та особам похилого віку.
2. Карбапенемы – «Меронем», «Тієнам». Виявляють підвищену активність до стафілококів і стрептококів. Відсутність звикання дозволяє проводити тривалу терапію цими препаратами. За рівнем токсичності відносяться до медикаментів другої черги. Не рекомендується приймати вагітним із-за ризику формування внутрішньоутробних дефектів плоду.
3. Фторхінолони – «Левофлоксацин», «Нолицин». Володіють відносно низькою токсичністю, що лідирують в списку першої черги, оскільки ефективні у відношенні широкого спектру бактеріальної флори. Показано застосування при хронічних формах патологій. Препарати першого випуску можуть викликати розвиток алергічних реакцій, засоби другого і третього покоління більш безпечні.
4. Цефалоспорин – «Клафоран», «Ципролет», «Зиннат». Мають найбільш низьку токсичність і провокують швидкі позитивні реакції організму на їх вплив. У разі прийому препаратів даної групи ризик хронізації процесу мінімізується, до того ж знижується ймовірність рецидиву, а відновлення функціональної активності нирок протікає швидше. Дозу розраховують, виходячи з ваги пацієнта, розділяючи її на 2 прийоми на день.

Увага! При запаленні нирок самостійне лікування антибіотиками категорично забороняється. Неправильно обрана дозування може перевести захворювання в гостру або хронічну форму і викликати ускладнення.

При важких формах запалення органу сечовивідних шляхів призначається курсовий прийом аміноглікозидів. Застосовувати їх рекомендується з особливою обережністю, оскільки вони характеризуються високою токсичністю.

Найбільш часто лікарі призначають такі назви:

• «Амікацин»;
• «Гентаміцин»;
• «Нетилміцин».

Фторхінолони відрізняються низькою токсичністю, але часто призначаються, якщо передбачається тривалий курс терапії. Це:

• «Левофлоксацин»;
• «Нолицин»;
• «Моксифлоксацин».

Не менш активно використовуються в протизапальної терапії напівсинтетичні антибіотики «Тамицин», «Цефазолін». Він мають невисокий рівень токсичності, але перші результати стають помітними вже на 3-4 день.

На відміну від чоловіків, патології нирок у жінок часто загострюються. Відбувається це саме під час вагітності. Фахівці намагаються лікувати їх без використання будь-яких препаратів, але при прогресуючому захворюванні це вдається не завжди.

Щоб виключити ризики розвитку ускладнень майбутнім мамам лікарі рекомендують дотримуватися певні правила:

• правильне харчування;
• дотримання питного режиму;
• обмеження споживання кухонної солі;
• збільшення рухової активності;
• недопущення гіпотермії – переохолодження;
• дотримання особистої гігієни.

При лікуванні ниркових патологій в період виношування дитини безпечними вважаються такі групи препаратів:

• цефалоспорини;
• захищені пеніциліни;
• макроліди.

Увага! Заборонено лікуватися препаратами тетрациклінового ряду, сульфаніламідами. Невылеченная своєчасно інфекція може спричинити за собою тяжкі наслідки, спровокувати передчасні пологи або поява на світ малюка з дефіцитом маси тіла. Неприпустимо також займатися самолікуванням.

Під час відсутності хорошої динаміки після закінчення 2 днів застосовують зміну протимікробної ліки при захворюваннях нирок. Якщо нереально провести аналізи — надають перевагу препарату великого спектру дії, спрямовані проти мікробів.

• провести антибактеріальну терапію — пити ліки від запального процесу;
• застосувати уросептики;
• приймати протирецидивний і профілактичні заходи при запаленнях в нирках;
• системне лікування з використанням антибіотика високої активності до стрептококів;
• патогенетичне засіб.

Рекомендується використовувати захищений Пеніцилін та цефалоспорини в цілях першої допомоги і терапії. Також можливо вводити лікарські засоби при внутрішньовенному введенні. Базове лікування антибіотиками під час запалення ниркових тканин проводиться курсових прийомом до 2-ох тижнів.

Застосування уросептиків

Уросептики здатні боротися з інфекціями нирок та сечовидільної системи.

Їх поділяють на три групи:

1. Нітрофурани. Найпопулярнішими з них визнані фурадонін і фурагін. У тканинах і крові практично не накопичуються, з організму виводяться з сечею. Характеризуються широким спектром активності та високоефективні при запальних процесах у нирках, спровокованих стафілококами, стрептококами, ентерококами, трихомонадами. Заборонено застосовувати під час виношування малюка. Мають велику кількість побічних ефектів: бронхоспазми, диспептичні розлади, набряк легенів, ураження центральної нервової системи. Надають токсичну дію на клітини печінки і нирок.
2. Оксихинолины. Серед цієї групи широко відомим є тільки нітроксолін. Препарат характеризується широким спектром боротьби з різними мікроорганізмами, в число яких входять і грибки. Не викликає звикання.

Хінолони та фторхінолони. Серед хінолонів виділяється 4 покоління лікарських засобів, але до уросептикам відноситься тільки нолицин. Його виведення з організму здійснюється вже через 4 години, тоді як інші препарати аналогічної дії виводяться через 14 годин.

Противорецедивная терапія

Найбільш поширеною причиною розвитку рецидивів пієлонефриту визнана неадекватна антибактеріальна терапія. Підбір лікарського засобу, не до активного збудника, маленькі дозування, звикання до ліків при тривалому використанні, недостатній період лікування.

Щоб запобігти розвитку хронічного пієлонефриту, кожен місяць призначають прийом уросептиків терміном не більше 10 днів. Лікування здійснюється під контролем посівів урини на стерильність. При відсутності поліпшень, кожні 5-7 днів здійснюється зміна застосовуваних ліків.

Досить часто при протирецидивної терапії призначають препарати, які мають протизапальну, спазмолітичну (знеболюючою) та діуретичним ефектами, наприклад, канефрон, цистон, анатоксин, 5-Нок.

Паралельно з цим можна здійснювати лікування травами. Але одна гомеопатія буде марною, обов’язковим є використання антибіотиків

Хінолони та фторхінолони

Представлена група лікарських засобів включає в себе препарати 4 поколінь, що володіють широким спектром дії.

Хінолони та фторхінолони ефективні при запальному процесі у нирках, викликаному дією грамнегативної і грампозитивної флорою.

Випускаються у формі таблеток та капсул. Прийом проводиться через 2-6 годин після вживання антацидів або інших лікарських засобів, що містять залізо, цинк і вісмут.

Можуть спровокувати такі побічні ефекти:

• печія;
• хворобливі відчуття в епігастральній зоні;
• проблеми з апетитом;
• відчуття нудоти;
• блювотні позиви;
• алергічні реакції;
• мігрень;
• підвищення температури.

Уколи при запаленні нирок

Крім ліків у формі таблеток, при запаленні нирок лікарі можуть призначати пацієнтам уколи. Але це здійснюється лише при тяжкому перебігу захворювання.

Ін’єкції можуть бути швидкодіючі, їх найчастіше призначають при запаленні нирок і безпосередньо сечовивідних шляхів, сечоводу, погіршення урогенітального здоров’я. До них можна віднести цифран, що застосовується по 500 мг кожні 12 годин. При наявності ниркової недостатності дозування скорочується вдвічі.

Крім того, призначають ін’єкції ципробая двічі на день по 100 мг. Серед протипоказань – наявність непереносимості будь-якого з компонентів, присутніх у складі, вагітність і період годування груддю.

Головне, що потрібно пам’ятати, – при будь-яких характерних для запалення нирок симптомах (хворобливі відчуття в цій галузі, зміни кольору сечі або печіння під час її відділення) потрібно негайно звернутися до лікаря. При своєчасному лікуванні можна уникнути подальших рецидивів.